###Василь Турянчик: Шуфрич і Грозний вгробили закарпатський футбол на багато років вперед ###

У другій частині інтерв'ю UA-Футболу видатний у минулому оборонець київського «Динамо» розповів, як дівчата вплинули на результати «Динамо», чому на чемпіонат світу-1966 поїхали не найсильніші, а ті, хто покладистіший, як забиваються і пропускаються вирішальні голи і чому закарпатський футбол вмер при панах Шуфричах.

Закінчення. Перша частина інтерв'ю з Василем Турянчиком – «В обороні я був жорстоким, різав з м'ячем і ногами»

- Чому після чемпіонського сезону в 1962-му «Динамо» фінішувало лише п'ятим?

- Півчемпіонату ми провели ще по накатаній, залишалися лідерами. Однак у чому була вада бази на Нивках? Навколо команди створився шалений ажіотаж, на наших тренуваннях збиралося чимало вболівальників, від дівчат не було відбою. А роки ж такі, що встояти важко. Ось і почався хаос. Соловйов виправити ситуації не зміг. Ми поступово посипалися, а тренера ми за підсумками чемпіонату відправили у відставку.

Віктор Маслов, треба віддати йому належне, трохи згодом той негативний досвід врахував. То з його ініціативи почалося будівництво клубної бази за межами Києва, в Конча-Заспі. Розумієте, футболіста під час підготовчого процесу не повинно відволікати ніщо.

- Але Маслов прийде лише в 1964-му, а в 1963-му «Динамо» під керівництвом Терентьєва і Збрицького продовжувало скочуватися вниз.

- Усе відносно. Так, перша команда результату не показувала. Бо не було відповідного рівня тренера. Але ж мали сильний дубль, у якому вже підростали Толик Бишовець і Володя Мунтян, були інші сильні хлопці – Валера Веригін, Вітя Пестриков, Анатолій Пилипчук. Так, не всі заграли, але гравців основи такі дублери в тонусі тримали постійно.

А Маслов щойно прийшов, відразу сказав, що поставить у «Динамо» таку оборону, крізь яку навіть горобець не пролетить. І то ж справді так і сталося. То була не команда. А диво. В центрі оборони ми грали разом із Вадиком Сосніхіним, на флангах діяли Щегольков та Островський, у середині поля, змужнівши, трудився Сабо. Федя Медвідь, людина з двома серцями, трудився зліва, між мною і Андрієм Бібою. Справа свої передачі виконував Вітя Серебряников, а в нападі діяли Віталій Хмельницький з Бишовцем. І, звісно, Женя Рудаков у воротах. То був надзвичайно надійний голкіпер. Вітя Банников міг зіграти гарно. А міг запустити «метелика», а Рудаков завжди виглядав бездоганно. То була команда бійців. Зумисне згадав усіх, бо у тому «Динамо» другої половини 60-х жертовно трудився кожен гравець. Власне, за таким принципом нас Маслов і підбирав. У нас були лише хлопці з характером.

- Лобановський з Базилевичем, яких Маслов на початку своєї роботи відрахував, були інакшими?

- Попервах я такого рішення не розумів. «З ким же ми будемо грати?» - думав. Але Лобан з Базілем самі винні. Дід не любив нитиків. А Валерій з Олегом постійно були чимось невдоволені. Приміром, їдемо в Ташкент чи Алма-Ату. Грати там доводилося при температурі під 40. «Ой, то так важко» - міг сказати Лобановський. Маслова це дратувало. Він шанував мужиків. Перезавантажив команду він саме за таким принципом.

- При Маслові «Динамо» в перший рік виграло Кубок СССР, а перше чемпіонство могло здобувати через рік. Якби не несподівана поразка в Кутаїсі.

- Причому вина тренерського штабу в тій поразці беззаперечна. Не лише Маслова, а й його помічників. Бо перед Кутаїсі ми прилетіли в Ґантіаді, там весь день засмагали під сонцем. За умови, що попереду був виснажливий 400-кілометровий шлях автобусом до місця гри. Коли приїхали, були виснажені, а надодачу не могли заснути. Все тіло свербіло, а почіхатися було неможливо, бо шкіра спеклася на сонці. Стосовно гри, то на самому її початку після помилки Банникова пропустили. Лосаберідзе вдарив ледь не з власної половини, м'яч летів по височенній дузі. Я навіть не озирався назад, бо був певен, що жодної небезпеки той удар не таїть. Але за мить трибуни зриваються в захопленні – м'яч у сітці. Надалі нагоди забити мав, мабуть, кожен з польових гравців «Динамо». Але поспішали, помилялися і поступилися 0:1. Бувають у житті такі прикрощі. Найсумніше те, що в 1965-му команда набрала неймовірну форму, ми були на голову сильнішими за решту суперників.

Також неоднозначне враження залишилося від нашого виступу в Кубку кубків. Для совєцьких клубів то був єврокубковий дебют. Перших двох суперників – північно-ірландський «Колрейн» та норвезький «Русенборґ» - ми не помітили. А з шотландським «Селтіком» в 1/4 фіналу мали грати в січні. Зіткнулися з труднощами не стільки ігрового, скільки підготовчого характеру. Приймати шотландців мали в Тбілісі й відповідно потребували тренувальних спарингів. Але усі команди розійшлися по відпустках і грати з нами не хотіли. Ледве вмовили провести з нами один поєдинок тбіліських динамівців. Зрозуміло, що до «Селтіка» ми підійшли в жахливому стані і виїзний матч програли без варіантів – 0:3. Матч-відповідь перетворився в формальність.

Проти північно-ірландського Колрейну

- У 1966-му від «Динамо» нікуди не ділося вже ні чемпіонство, ні Кубок.

- Згадую півфінал Кубка, який проводили в Тбілісі. Толикові Глухотку забив два, коли він виступав за «Торпедо». А ще раз, коли Анатолій перейшов у мінське «Динамо». На початку другого тайму тоді Анатолія Бишовця вилучили. Другу половину і 30 додаткових хвилин грали в меншості. Незадовго до завершення ігрового часу я підключився на кутовий, Біба виконав хорошу подачу, я, дивлячись у вічі нападникові білорусів Едуардові Малофеєві, перехитрив його поглядом, а потім як дав Глухоткові головою між ніг, що той навіть і не побачив, як м'яч влетів у ворота. Анатолій завмер і не озирався на м'яч у воротах, а дивився на своїх гравців. У фіналі перемогли 2:0 «Торпедо», в чемпіонаті відірвалися від другого місця на дев'ять очків. Тепер очікували на новий старт у єврокубках.

- Жереб вам знову «подарував» «Селтік».

- До всього шотландці вже були чинними переможцями Кубка чемпіонів. Коли добиралися автобусом до стадіону напередодні першого матчу, в Ґлазґо, місцеві вболівальники показували нам, мовляв, получите три чи п'ять. Але були налаштовані неймовірно, не дали «Селтіку» навіть пукнути. Виграли 2:1, хоча за грою перевага була значно серйознішою.

Польський «Ґурнік» з Забже – суперник не простіший, однак могли перемагати й його. Перший матч вдома не давався, програвали 1:2, але за п'ять хвилин до фінального свистка отримуємо право виконувати пенальті. Сабо вхопив м'яч і нікому бити не дав. Вдарив Йожеф невдало, воротар м'яч взяв. А в Забже Маслов Сабо в склад не поставив. На 38-й хвилині я дальнім ударом влучив у «дев'ятку». Повели й продовжуємо тиснути, однак наприкінці першого тайму пропускаємо контратаку і Зіґфрід Шолтисек результат зрівнює. Точніше, то Рудаков якось невдало перевернувся і м'яч пересік лінію. В другій половині мали відчутну перевагу, але забити вдруге так і не змогли.