###Осінні підсумки. Говерла. Зміни заради майбутнього ###
Влітку в стані "Говерли" відбулось чимало змін: тренерських, кадрових, організаційних. Всі вони, по суті, диктувались тим, що команда отримала право й далі перебувати у компанії елітних колективів країни. У відповідності до спортивного принципу ужгородці мали б понизитись у класі, втім, добре відомі події змінили долю закарпатського клубу.
Визначальна зміна, що відбулась в стані "Говерли" влітку – це призначення на посаду головного тренера В'ячеслава Грозного, який замінив на посту Олександра Севидова. Все, що було потім, в тому числі, напевно, й організаційні перебудови, - похідні від призначення на відповідальну посаду саме В'ячеслава Вікторовича. Наставник дуже вимогливо ставиться і до себе, і до підопічних, і до роботодавців. Але вимоги, варто розуміти, за межі розумного не виходять.
Перед стартом турніру "Говерлі" відводилась роль бійця за виживання і турнірна дистанція цілком підтвердила припущення. Попри те, що нинішній склад ужгородського колективу називають одним із найсильніших за всю історію функціонування команди, уникнути долі аутсайдера в літньо-осінній частині турніру "Говерлі" не вдалося і навряд чи вдасться весною. В ситуації розбираємось більш детально.
Трансферна діяльність
Якщо мислити стереотипами, то В'ячеслава Вікторовича з точки зору трансферної політики можна охарактеризувати як тренера-реаніматора. Грозний вміє і любить працювати з тими футболістами, які з якихось причин були списаними його колегами по тренерському цеху. Втім, політика "Говерли" не мала якогось одного чіткого вектору- навпаки, вона була багатогранною: до команди запрошували як вже досвідчених виконавців із чемпіонату України, так і молодих юнаків, які не могли знайти собі в місця в більш статусних клубах, так і легіонерів із недалекого зарубіжжя. В результаті, "Говерла" влітку кадрово оновилась більш ніж на половину, а у В'ячеслава Грозного, крім налагодження гри команди і здобуття результату, було ще завдання відсіяти непотрібних гравців і визначити оптимальне сполучення футболістів на полі.
Фото - Максим Напльоков
Тільки подумати: із заявочного списку А, який нараховує у "Говерли" 24-ри футболісти, вісім людей тільки числились в ужгородському клубі і минулого сезону. Із них – два голкіпери (Бабенко та Надь), один глибокий запасний (В'ячеслав Микуляк), двоє гравців ротації (Райчевіч та Трухін) і тільки двоє більш-менш основних виконавців (Лисенко та Ле Таллек). Тобто, в Закарпатті влітку створився, практично, новий футбольний колектив. Були, що зрозуміло, і втрати, але не всі з них стали для "Говерли" болісними. Найбільше влітку ужгородські вболівальники "оплакували" відходи з команди Євгена Макаренка, Олега Міщенка та Давида Одонкора. Перший повернувся до свого рідного клубу – "Динамо" і справедливо отримав там шанс закріпитись в основі. Міщенка не влаштовувала перспектива подальшого перебування у рядах аутсайдеру і він знайшов себе у "Ворсклі", а Давид Одонкор через поганий стан здоров'-я завершив кар'єру. Власне, були ще втрати Кирила Петрова, Павла Щедракова, В'ячеслава Чурко та Артура Едігаряна. Але відходи цих футболістів подіями знаковими вважати не можна. Перші двоє коли отримували шанси від Севидова, користувались ними бездарно- Чурко грав вкрай нестабільно, хіба що Едігарян був доволі надійним. Але на його місце прийшли нові, не нижчі за класом виконавці.
Грозний підійшов до трансферної політики з принципом Віталія Кварцяного: запросити всіх, кого можливо, а вже по ходу відсіювати зайвих. Отже, Олександр Чурілов – голкіпер, який прийшов із молодіжного складу "Зорі" і який на початку сезону вважався одним з трьох основних воротарів команди. Втім, згодом Олександр повністю програв конкуренцію Надю та Бабенку, тут без варіантів. Повністю оновилась захисна лінія "Говерли". І то, напевно, щастя для керівництва закарпатського клубу, що їм вдалось після розпаду "Кривбасу" домовитись із Віталієм Лисицьким, а також отримати права на послуги Володимира Єзерського, з яким доволі легко розстались у "Таврії".
Віталій Лисицький одразу став своїм в Ужгороді / фото - Роман Сенишин
Підібрали також Леандро, якого Віталій Кварцяний емоційно попросив піти з "Волині". Бразилець відразу закрив проблемну позицію лівого захисника, на яку Грозним пробувався навіть Олександр Трішовіч. Лисицький став лідером і капітаном колективу (хоча, не обходилось у грі Віталія протягом першої частини сезону без провалів), а Єзерський, крім своїх прямих функцій на футбольному полі, виконує ще роль своєрідного зв'язкового між тренерським і керівним штабами та гравцями. Сергій Люлька прийшов в оренду із київського "Динамо" і став прикладом для своїх нових партнерів. Сергій своєю працелюбністю і ставленням до справи довів, що є справжнім професіоналом. В Крістіана Ороса – ще одного новачка – формально центрального оборонця, роль тільки запасного, коли когось потрібно замінити – саме Орос перший у списку. Така ж роль, практично, і у Дандеа з Лазевскі, які багато матчів пропускали через травми, тобто прийшли до "Говерли" у поганій фізичній готовності. Ну а Цуррі – це прокол селекційної служби закарпатського клубу. Албанець свого часу успішно виступав за "Ворсклу", але зараз Дебатік не може конкурувати за місце навіть в складі "Говерли". Грозного не влаштовувала повільність Цуррі. Власне, то проблема абсолютно всіх оборонців ужгородців, за винятком хіба що Люльки. В'ячеслав Вікторович часто скаржився на це.
В середню лінію прийшли Андріан Пуканич, Армоні Іканде та Разван Кочіш. Останній – це нападник, який колись непогано виступав за "Карпати", але Грозний знайшов румуну місце в опорній зоні. Іканде – гравець творчий, який вміє працювати із м'ячем і який цінується головним тренером, але який має проблеми із спроможністю продуктивно відпрацьовувати у захисті. Півзахисник, який не допомагає оборонцям, практично, приречений у "Говерлі" на невдачу. Пуканича запрошували і через те, що він є уродженцем Закарпаття. Втім, як власного вихованця "Говерла" Адріана не змогла заявити і для внесення півзахисника до складу Грозному варто було відсіювати когось із вже притертих до колективу гравців. В результаті, від послуг Пуканича відмовились.
Буяльський, Морозенко, Балашов, Кополовець прийшли в оренду із "Динамо", "Чорноморця" та "Карпат" відповідно. І тільки Буяльський – це суттєве підсилення колективу. Віталій може повторити долю Макаренка, який після успішної гри за "Говерлу" отримав другий шанс у "Динамо". Перший крок до цього Буяльський вже здійснив: добре зарекомендував себе в Ужгороді і має шанс повернутися до Києва. Морозенку, мабуть, потрібен ще час, а от Кополовець, як зазначав сам Грозний, програв конкуренцію партнерам. В'ячеслав Вікторович робить все просто: ставить в основу на кожен окремий матч тих, хто краще напередодні проявляв себе на тренуванні. Балашов на старті сезону був основним, потім втратив кондиції, а далі використовувався для ротації. Віталій не поборов ті проблеми, які були в нього раніше у "Чорноморці".
Душан Савіч і Маріс Нікулає – нападники, які за манерою футболу дуже подобаються тренерському штабу "Говерли". Савіч – своєрідний мозковий центр колективу, хоча, Душан часто не справлявся з відповідальністю. Нікулає – доволі прямолінійний форвард, але працьовитий і потужний.
В цілому, літня трансферна кампанія "Говерли" була такою масштабною, що зараз доводиться говорити про неї багато і різносторонньо. Вболівальникам, звичайно, не зовсім подобається те, що ужгородський клуб став таким собі пристанищем для футболістів, які не змогли закріпитись у більш статусних командах. Як тільки орендований виконавець проявляє себе яскраво в Ужгороді, його звідти забирають. Перспектив у такої команди небагато. Але і Грозного можна зрозуміти: перед ним стоїть чітке завдання залишити команду у елітному дивізіоні, тому він націлений на його виконання, а перспективи – другорядне. Запрошуючи В'ячеслава Вікторовича, керівництво клубу мало розуміти всю ситуацію...-
Фізична готовність
Варто розуміти, що для команд калібру "Говерли" показник фізичної готовності є одним із найважливіших у комплексі підготовки, адже брак техніки можна компенсувати саме "фізикою". Грозному було доволі важко, так як протягом першої половини літньо-осіннього відрізку до команди приходили нові виконавці і кожен з них був у різних кондиціях.
Колектив зі старту біг добре: це факт. Грандам (нагадаємо, що на старті у "Говерли" були поєдинки проти "Шахтаря", "Динамо", "Металіста" і "Дніпра") ужгородці не поступались в рухові, активності, а відставали, швидше, через невміння витискати максимум з мінімуму, через нижчий клас. В принципі, належну фізичну готовність вдалось зберегти аж до останнього туру літньо-осінньої частини, підтвердженням чого є матч проти "Таврії", який проходив на важкому газоні, мав дуже важливе турнірне значення і який "Говерла" змогла провести з позиції сили.
Це якщо говорити про загальну фізичну готовність всього колективу. Але можна зупинитися ще на персоналіях- до прикладу, як уже зазначалось, гравці "Говерли" часто отримували травми, що говорить, напевно, в тому числі і про серйозне навантаження на тренуваннях. Грозний – дуже вимогливий, а хто цим вимогам не відповідає – має проблеми. Не просто так місце в основі, до прикладу, втратив Дмитро Трухін – беззаперечний лідер "Говерли" при Севидові. В Грозного під рукою був доволі великий вибір виконавців, тому тренер і почувався так розкуто у кадровому питанні.
Свідченням непоганої фізичної готовності закарпатців може також слугувати факт того, що більше половини своїх голів (9-ть із 16-ти) в першій частині сезону команда забила в другому таймі. Часто доводилось відігруватись та влаштовувати своєрідні фінальні штурми і ужгородці повинні були бути готовими до цього.
Тактична гнучкість
Змінилось у "Говерлі" все – і тактичний малюнок також. Олександр Севидов минулого сезону вдавався до різних формацій, міг перелаштувати, коли було потрібно, гру свого колективу по ходу матчу. Але, як бачиться, у Грозного тактичний асортимент багатший.
Спочатку варто відзначити, напевно, те, що більша роль в "Говерлі" почала відводитись флангам. Минулого сезону продуктивно працювали вінгери, в той час як захисники флангові більше концентрувались на оборонних діях. А В'ячеслав Вікторович вимагає від оборонців активно ходити вперед, в той час як вінгери повинні зміщуватись у центр, створюючи там чисельну більшість. То, звичайно, спроба грати у сучасний футбол.
Звична формація "Говерли" – 4-2-3-1, особлива роль при якій, крім флангових гравців, відводилась так званій "десятці". Грозний довго не міг підібрати на ту позицію відповідного футболіста, аж поки не з'-явився там Душан Савіч. Для ротації використовувався також Гаромні Іканде і це додавало грі "Говерли" різноманітності.
Варто відзначити цікаві тренерські рішення, до яких В'ячеслав Вікторович вдавався протягом першої частини сезону. Зокрема, на "Дніпро-Арені", до прикладу, "Говерла" грала з п'ятьма захисникам (трьома центральними), одним номінальним опорником і Буяльським-вінгером, який постійно зміщався в центр на допомогу оборонцям. Цікаве рішення ще – відрядження в опорну зону Дам'-єна Ле Таллека. Багато хто сприйняв це як авантюру, втім, такий крок Грозного можна раціонально пояснити- Ле Таллек – дуже працьовитий і доволі універсальний футболіст- його сильний бік – це вміння вести єдиноборства і вигравати позицію. Тому Грозний, не дозволяючи собі залишати такого футболіста на заміні, знайшов йому місце на проблемній позиції. В Києві – проти "Динамо" - Ле Таллек не надто вдало зіграв, а от проти "Таврії" був одним з кращих.
В грі проти "Динамо" Ле Таллек вперше зіграв на позиції опорного
фото - Олександр Приходько
Взагалі, Грозний із задоволенням розповідав на прес-конференціях про свої тактичні ужгородські ноу-хау. Не завжди, що правда, як здавалось зі сторони, тактичні сміливі ходи тренера йшли на користь "Говерлі", але гра була різноманітною – і то великий плюс.
Оптимальний склад
Із захисною ланкою все доволі просто і зрозуміло. Надь, граючи навіть на уколах, отримував більше довіри від Грозного, ніж Бабенко. Коли прийшов Леандро – проблема лівого захисника зникла. Місце Люльки в основі, взагалі, не обговорювалось, а Лисицькому найкомфортніше було грати в центрі оборони в парі із Володимиром Єзерським. Орос, Дандеа, Лазевскі тільки підміняли когось із основної четвірки, якщо хтось не міг грати.
Мірко Райчевіч – то символ "Говерли". Але, як зазначав Грозний, із Балафасом вони – однопланові гравці, тому обох випускати в основі тренер наполегливо відмовлявся. В опорника перекваліфікувався атакер Кочіш і почував себе доволі комфортно. В парі із румуном частіше діяв Балафас так як він більш агресивний (у хорошому розумінні слова) футболіст. В ролі "десятки" могли зіграти Савіч та Іканде, але перевага віддавалась саме Душану – бо той стійкіший гравець і здатний ще працювати на захист, з чим у новачка Армоні були проблеми. Роль Трухіна складно оцінювати- Дмитро – це той футболіст, який асоціюється з "Говерлою", але при Грозному просто так в основу не потрапляє ніхто. Трухін ніби зменшив до себе вимоги, за що сів на лавку. При цьому, стабільно в основі появлявся Лисенко, який чергував більш-менш пристойні поєдинки із провальними. Видно, щось у діях Володимира було таке, що подобалось тренерам. Ну а Віталій Буяльський – то беззаперечний лідер колективу, світла голова.
Ле Таллек приніс більше користі команді, ніж Нікулає, хоча, саме румуна Грозний бачить в майбутньому основним форвардом свого колективу. Втім, Маріусу ще потрібно працювати над різносторонністю своїх дій, над продуктивністю і фізичною готовністю, адже травми часто заважали румуну в першій половині сезону.
Кращий гравець осінньої частини
Насправді, кандидатів на почесне звання кращого за нашою версією - три. Сергій Люлька та Віталій Буяльський довели своєю грою, що вони є справжніми професіоналами. Виступаючи за "Говерлу" на правах оренди, вихованці київського "Динамо" не шкодували себе, а повністю віддавались на полі в кожному поєдинку. Третім гравцем, кого хочеться відзначити особливо, є Дам'-єн Ле Таллек – такий собі прихований лідер колективу. Француз не милує око яскравою грою чи шикарними фінтами, але за той обсяг чорнової роботи, який він постійно виконує, за стабільність - заслуговує схвальних слів.
