- Михайле, як приймалося рішення залишити український чемпіонат і вирушити за кордон?

- В мене така неприємна ситуація склалася і з Карпатами, і з Говерлою. Я, насправді, чекав, що повернуся до Львова, адже в ужгородському клубі вже себе не бачив. Виявилося, що у Львові на мене не розраховували. Після цього я зателефонував своїм агентам, а вони мені говорять: "Мішаня, ну давай на півроку поїдеш у Білорусь, а там побачимо!"

Так і народилося це рішення. Все ж краще, ніж дома сидіти. Мені тут подобається: і колектив хороший, і тренер! Щось нове у моєму житті. Мене сюди якісь сили спрямували. Буду тепер тут веселити компанію.

- Та тепер українські футболісти сумуватимуть за твоїми жартами...

- Розумієш, коли мені протягом 10 ігор не дають шансу і не ставлять в основний склад – вже не до жартів. Я, звичайно, міг би там сидіти, отримувати свої гроші, але я не така людина! Я краще гратиму за менші гроші, але там, де мене поважають. Я з Грозним за півроку ні разу не говорив віч-на-віч. Якби я був тренером, хоча сумніваюсь – занадто я нервовий для такої посади – я би спілкувався з футболістами, дізнавався би про їхні проблеми. Для чого тоді запрошувати взагалі в команду?

- Особисто ти як вважаєш, чому виникли непорозуміння?

- Тому що в Ужгороді цінять, коли ти приїжджий. Можливо мені прописку змінити? Можливо сказати, що я з Парагваю чи з Нігерії? Що мене провезли через Крим чи Одесу і спрямували до Ужгорода? В українському футболі вимальовується така тенденція, що люблять більше іноземних гравців, а своїх не поважають.

- А у Білорусі як ставляться до приїжджих, українців, зокрема?

- Прекрасно! Тут є Артем Бобух, Сергій Ференчак, Артем Старгородський. З останнім я не був тісно знайомий, але після однієї з гри ми так приємно привіталися, поговорили, обійнялися, ніби сто років вже знайомі. От що значить українці, які грають за кордоном.

- Можеш порівняти рівень українського чемпіонату з білоруським?

- Звичайно, що місцевий набагато слабший за український. Але, повір, наша команда однозначно би полоскотала нерви клубам УПЛ.

- На якому рівні фінансові умови?

- Тут все інше. Тут немає олігархів, тут виплачують кошти з бюджету, тут клуби фінансують заводи. Щоб відпроситися мені додому, потрібно написати 8 довідок. Фінансова ситуація тут дуже тяжка. Дуже!

- В Україні теж не найкраща: чемпіонат розпочинали 16 клубів, а до фінішу дійдуть, у кращому випадку, 15. Чи може бути таке в Білорусі?

- Не може! Адже тут, повторююсь, клуби фінансують заводи. Завод не зник – клуб теж. В Білорусі немає таких витрат, як в Україні. У нас космічні заробітні плати! Тому і клуби банкротують.

- А що робити футболістам, які в ситуації банкрутства клубів, втрачають місця в основі?

- Ти правильно підводиш – у нас мало клубів і багато футболістів. І це помилка самого гравця, якщо він не потрапляє в основу, а сидить в дублі. Немає сенсу залишатися в Україні. З дубля ти про себе не заявиш. Однозначно потрібно вирушати в іноземний чемпіонат. Я за ігровою практикою і в Китай би поїхав. Тому що я хочу бути у футболі і футбол у мене ніхто не забере: ні Грозний, ні 8 Грозних. Жоден тренер!

- Якщо будуть пропозиції з українського чемпіонату, чи готовий ти повернутися?

- Перед собою я ставлю найвищі цілі. Звичайно, що хочу повернутися до українського чемпіонату. Але футбольне життя таке не передбачуване. Не зрозуміло, де ти будеш завтра. Можливо, я поїду в Чукотку якусь. Мені все одно. Я не маю сім'-ї. Ходжу собі по світу, можливу, тут білорусочку якусь знайду. Тут, до речі, дівчата досить непогані! Просто поки що не маю часу на них. Та я вже так придивився. Недалеко від мого помешкання театр є, концерти якісь проходять. Стільки гарних людей туди ходить. Так що, можливо, повернуся додому вже з дружиною!

- Тоді з дружиною чи без, але ми чекаємо на тебе в Україні!

- Я дуже сумую за Україною, ти просто не уявляєш собі наскільки...- Я зроблю максимум, щоб повернутися додому!

Олександра Лобода, спеціально для Football.ua